Велика ідея
Та почну із задуму, який стоїть за виставою «Озерний вітер».
Її творці прагнуть не лише повернути в публічний простір ім'я Юрка Покальчука — людини, яка стояла біля витоків української контркультури 1990-2000-х років, перекладача Борхеса та Хемінґвея, автора наукових праць та еротичних романів, засновника гурту "Вогні великого міста" та артдиректора культового київського кафе "Купідон".
Цей задум має і практичний вимір: відновлення родинного будинку Покальчука в Луцьку.
Років 10 тому біля хати батьків письменника по вулиці Ковельській вже створювали креативний простір. Тоді йому дали назву "Озерний вітер", а в YouTube досі можна знайти відео, на якому активісти прибирають територію довкола. Тут проводили заходи для молоді: дебатні клуби, поетичні читання, ігри. Втім, з часом простір затих.
Торік дві луцькі організації – платформи «Фронтера» та «Алгоритм дій» – представили свій проєкт реновації хати Покальчуків. Обрали більш інстаграмну назву – "Дім Пако". Та задумали створити тут міжнародну резиденцію для письменників та перекладачів, творчу майстерню екскурсійний простір, присвячений родині, та майданчик для подій у саду.
Маючи нагоду нещодавно на власні очі побачити, в який стан приходить унікальний будинок луцького скульптора Миколи Голованя, який порівнюють з роботами Гауді чи Городецького, радію руху довкола батьківського дому Покальчука.
Один з його проявів – це якраз вистава театру "Гармидер".
Волинський міф на київській сцені
Наприкінці травня луцький "Гармидер" привіз "Озерний вітер" на столичну "Сцену 6". Простір на шостому поверсі "Довженко-Центру" відомий киянам насамперед експериментальними виставами "Дикого театру". Цієї зими "Сцена 6", як і багато киян, залишилася без опалення. Тож показувати вистави тут на якийсь час припинили. З весною події і глядачі повернулися.
Перед виставою в холі з глядачами спілкуються режисерка, авторка інсценізації Руслана Порицька та кураторка дослідження життя Покальчука, акторка «Гармидеру» Наталка Шепель.
Директор Луцького театру ляльок Вадим Хаїнський, який у виставі втілює Перелесника, дає інтерв'ю. Він у яскравому вбранні та макіяжі, схожий на героя східних казок – Аладдіна. Художниця з костюмів Юлія Федосеєва побачила його персонажа саме таким – у широких штанах-спідниці, короткому жилеті на голе тіло, з прикрасами та чи то турецькою, чи то гуцульською люлькою для куріння.
Серед гостей час від часу з'являються Русалки. Їхні костюми ще відвертіші, ніж у Перелесника, та дещо нагадують персонажок фільму "Мавка. Справжній міф". Він вийшов на початку 2026 року і переосмислив всесвіт твору ще однієї відомої волинянки – Лесі Українки.
За кілька хвилин до початку вистави лунає попередження про повітряну тривогу, тож дійство затримується. Коли загроза минає і глядачі всідаються у залі, виставу відкриває розповідь про те, що родина головного героя, юнака Волина, мусить залишати свій край через війну і "зайд лихих". Знайомо.
Інсценізувати Пако
Хронологія повісті Покальчука у виставі трохи зміщена. У повісті найперше з’являються Володарка Озера Царівна О та її коханий, Озерний княжич Волин. Виставу ж починає зникнення Волина з його родини. Колись він був звичайним підлітком. Та в ніч перед переїздом з хати біля озера Волина зачаровують Русалки і викрадають для Царівни О.
У русалок та інших міфічних істот і досі вірять на Поліссі, кажуть творці вистави. Тож перед нами на сцені один за одним з’являються дійові особи покальчукової версії волинського міфу та його дійових осіб – Род, Рожаниця, Злен, Вовкулака, Змієлюд, Потвора та інші потойбічні істоти.
Їхні образи – яскраві й незвичні завдяки костюмам та маскам львівської художниці Зірки Савки. Зазвичай вона працює в техніці пап'є-маше, а для шести масок для міфологічних персонажів "Озерного вітру" застосовувала шиття та вишивку, використовувала різні матеріали та фактури.
Глядачу пропонують фентезійну історію, втілену у формі музично-пластичної вистави. Зібрані під час експедиції Волинню автентичні пісні – одне з найсильніших вражень від вистави.
Давні поліські обрядові пісні, вплетені в музичне оформлення, виконують актори наживо – і це дійсно заворожує та створює атмосферу краю, про який йдеться. Їх записували актори на чолі з музичною продюсеркою Дариною Панас в місцевих селах, а для виконання – опановували особливі техніки співу.
Окрім акапельного співу, у виставі використані рідкісні етнічні інструменти: колісна ліра, вірменський дудук, поліська дудка-викрутка тощо. Їх виготовив мультиінструменталіст Дмитро Березюк.
Атмосферу чуттєвості Волинського Полісся, оповідь про яку б мабуть схвалив Покальчук, створюють елементами пластичного театру. Це насамперед відверті сцени, що показують стосунок як людей, так і істот з потойбіччя. Рух підкреслює й шлях персонажа Волина: він то дитина, то напівлюдина, напівміфічна істота, коханець Царівни О, далі – закоханий парубок.
Кого здатен підхопити "Озерний вітер"?
Поставити виставу за текстом Покальчука – задача амбітна. Бо в ньому майстерне володіння українським словом, талант змальовування в найдрібніших деталях. Тож у сценічній версії "Озерного вітру" Порицькій треба було відтворити описи у діалогах персонажів.
Десь це виходить влучно, місцями – нагадує виставу для дітей чи підлітків. Втім, глядачі відгукуються і реагують на жарти не за віком.
Так само заважає чітко визначити, на яку аудиторію все ж орієнтований "Озерний вітер" і його історія про походження Волині – дорослих чи все-таки більше підлітків – неоднорідна акторська гра.
Приміром, Лес у повісті – втілення лісу, той, "хто цікаво і мудро розмовляв". На сцені ж перед нами істота комічна, що постійно дуркує і гигикає, наче підліток. Дехто з міфічних істот цікавий для споглядання, але не викликає того остраху, який мав би вселяти цей персонаж.
До прикладу, автори вищезгаданого фільму "Мавка. Справжній міф" одразу визначали свою історію про мавок і русалок як романтичне фентезі для підліткової аудиторії. І так, там теж є і дуркування, і трохи еротики.
Та попри все це хороша спроба розказати, показати і наспівати світ рідної Волині (і людський, і міфічний), поділитися своїми віруваннями, змалювати етніку та почати знайомити з ними решту України. А ще повернути увагу до автора – яскравої зірки української літературної сцени, Пако.
Автор: Марiя Кабацiй
Фото: Микита Делюков