Зіграти премʼєру.
Зіграти премʼєру моновистави.
Зіграти премʼєру моновистави, коли прямо навпроти, в першому ряду, сидить найвідоміша кастинг-директорка Києва…
Якщо існує таке поняття як «найбентежніше акторське комбо», то вони вихопили його преміум-версію.
Вони – це співтворці вистави «Те, на що всі так довго чекали»: режисерка Марія Шварньова та акторка Поліна Проценко, співзасновниці творчого обʼєднання AMÆNTES.
Ще один «співавтор» цього проєкту – сценічний простір χóра, який нещодавно відкрився на Бульварно-Кудрявській.
«Хора» – це щось із давньогрецької
Обережно! У виставі присутні світлові ефекти і філософські терміни!
Але не спішіть лякатись – «Діалогів» Платона тут не буде. Принаймні поки що.
В античній філософії «Хора» – це уявний простір між ідеєю та матерією, поле можливостей, яке дає початок всьому живому і потенціал для самовизначення. Тут умовне перетворюється на відчутне, а фантазія набуває живої форми.
Саме ця концепція (якщо вірити героїні моновистави) і надихнула авторів.
«Те, на що всі так довго чекали» народжувалось паралельно із ремонтом приміщення і відкриттям майданчика.
Вона просто пожартувала
– А давай ми зробимо моновиставу.
– А давай!
Як запевняють творці, ідея вистави народилась із жарту. На неї не було ні бюджету, ні пʼєси. Підготовка тривала три тижні, костюми орендували в «Інфанта-Карнавал», пʼєсу писали самі.
Після цього був «пробний» показ, зауваження і правки.
І от – дочекались.
Щось пішло не по плану
Нас просили не знімати відео і не спойлерити – але спойлерити тут не так просто, бо прописана роль змішалася з імпровізацією, бекстейдж – із глядацьким фідбеком, маски – з реальними історіями.
Незрозумілі паузи, обірвані фрази, невчасно погашене світло, поламана дим-машина – лише дві людини в цьому просторі знають, що тут насправді пішло не так, а що було передбачено сценарієм. І наступного разу ця історія може змінитись.
Можливо, хтось [знову] шукатиме в залі айтішників, продаватиме травку, буде уважно слухати, дивитись, змінювати маски, кричати «браво», танцювати і матюкатись. Хтось тут точно гратиме роль – і це не обовʼязково буде акторка на сцені.
Кажуть, що актори – лицеміри. Як і всі ви.
На знімках з промо цієї вистави – героїня в яскравій середньовічній сукні і тематичному жабо. В одній руці цигарка, в другій – чашка з принтом «Робота не вовк». Здавалось би – ясно як день: ось людина, а ось її роль.
Тому я чекала на виставу про акторський бекстейдж. Про театральне закулісся, складнощі професії, кулуарні інтриги, професійне вигорання… Підглядання за виворотною стороною театральної магії. Це не нова тема і не якийсь унікальний прийом, але це – завжди цікаво, хто б там що не казав.
Але вони зробили все зовсім не так.
По факту це дійсно розповідь-сповідь. Про маски, ролі, успіхи, невдачі. Особливо – про невдачі. Але – не лише акторські.
Як визначити хорошу акторську гру? Читайте інтерв'ю Teatr.Media із засновницею Школи Малого театру та акторкою театру і кіно Христею Дейлик
Імовірно, з часом історія обросте новими деталями, «незапланованими» поворотами і ліричними відступами. Можливо, набере обертів і змінить темп.
Але ви, зі своїх глядацьких місць, скоріше за все, так само будете питати себе, що пішло не так, і коли ж нарешті почнеться те, на що ви всі так довго чекали?
І обовʼязково пропустите цей момент.
Гарний початок – половина справи
Це фраза, яку приписують Платону (а куди ж без нього, якщо ми вже і так в Хорі!).
І вона ілюструє премʼєру краще за попередні дванадцять абзаців цього тексту.
На перших секундах вистави акторка (чи вже героїня?) відділяє сцену від глядачів жовтою стрічкою. З цього моменту між нами існує чітка домовленість, і звучить вона так:
«Коли я перейду цю лінію – вистава почнеться».
Залишається єдине питання – для кого?
Автор: Вікторія Іванова
Фото: Микита Делюков