Володар мух. Велком в арт-хаус Шарана

Ди кий театр, Вистава антиутопія за мотивами роману Вільяма Голдінга.
Режисер: Іван Шаран.
У головних ролях: Ян Корнєв, Святослав Жмурко, Денис Сопілко, Марія Шуліка, Давід Димченко, Вікторія Щегель, Артур Кулик, Артем Ляшук.
А також: Олександр Гапон, Ілля Півторак, Кирило Олефіренко, Всеволод Мороз, Андрій Зайцев, Павло Давидов.
Київ, 25 травня 2025.

Народження Звіра

У передмові до вистави керівниця «Дикого театру» та продюсерка Ярослава Кравченко запитала в глядачів, хто з них читав роман Вільяма Голдінга або дивився фільм. І хоча в залі здійнявся майже бірманський ліс рук, як з’ясувалося, того вечора нікому не довелося морочитися з багажем знань і начитаністю Голдінгом.

«Володар мух» Шарана — не про класику і сюжет. Але не хвилюйтеся: якщо ви гурман літературних та філософських асоціацій, інтелектуальне насичення вам гарантоване, адже «мухи» Шарана — точно окремо від звичних «котлет».

Дивіться наш подкаст з Іваном Шараном на Станції Театральній:
https://youtu.be/q6YUDoIOaMA

Відкрита рана Нібелунгів

«Володар мух» починається з втручання в рану небіжчика, який має вигляд напівоголеного чудовиська. Люди в скафандрах на наших очах здійснюють розтин, натуралістично деталізований за допомогою крупних планів, що транслюються на горизонтальному екрані над авансценою. Вони дістають серце.

Ця страшна метафора, вилучена режисерською свідомістю з тих самих темних часів Нібелунгів, є безжальною увертюрою до подальших подій. Легенда про Нібелунгів, яка, очевидно, надихнула Івана Шарана, була заявлена в друкованій передмові на сайті «Дикого театру».

За «Легендою про Нібелунгів», із рани вбитого Зігфріда стекла кров — це був знак, що герой є братовбивцею.

Та що тут коїться? Де Нібелунги, а де діти, які потрапили в авіатрощу й залишилися самі без дорослих? Насправді — все дуже просто. І в пісні, і в романі Голдінга про «милих дітей» ідеться про… народження нелюда, вбивці. Вилучене серце — це ніби крапка, яку режисер переніс на самий початок.

Максимально можливий у театрі натуралізм, акцентований укрупненнями, виведеними на екран, — основний прийом режисерського втілення у виставі. І цей прийом вражає — до моторошного захоплення.

Коли людина починає вбивати, вона вже позначена — закривавленою раною. Саме поява такої рани на обличчі білявого хлопчика Джека після першого полювання є поворотом сценічної дії. Смак крові першого вбивства стає початком трансформації людини.

Актриса Марія Шуліка, що грає Джека, на очах пластично та внутрішнє перетворюється на чудовисько. Кінцівки діють як лапи хижака, посмішка змінюється звірячим оскалом, навіть голос набуває звуків звіра, який вишукує жертву.

Саме це перетворення дає Джеку втілити його дитячу мрію – стати ватажком. І вкотре вбивство стає шляхом до влади. І знову людство прямує цим шляхом до катастрофи.

Обережно, телевізор!

Сцена «Володаря мух», оформлена Райєю Ідрісовою, — окремий вид мистецтва. Простір сцени заповнений старими (ламповими) телевізорами, розташованими в навмисному безладі. Їхні екрани спалахують дивними обличчями — завмерлими, зі спустошеними поглядами. У поєднанні з постатями в скафандрах із лазерними указками в руках виникає ефект спостереження — чи то інопланетною цивілізацією, чи дослідниками наслідків ядерної катастрофи з майбутнього.

Скафандри нагадують спорядження дозиметристів, які вимірюють рівень радіоактивного фону. Від цього виникає гнітюче, але реалістичне відчуття: з людством проводиться страшний експеримент.

Допотопні телевізори — образ і всесвітнього інформаційного поля, і водночас звичного інформаційного впливу, якому піддається кожна пересічна людина. Екран не лише формує наші думки на рівні підсвідомості — він їх деформує, викривлює, знищує духовно, повертає до тваринних інстинктів.

Щоб розшифрувати цей потужний сигнал, не обов’язково читати роман Голдінга чи знати легенду про Нібелунгів. Образ інформаційного простору — впізнаваний, влучний, дуже зрозумілий. І саме тому — надзвичайно переконливий. Це крик-попередження! Адже в цих телевізорах — страшні кадри з історії людства. Вони змінюються з шаленою швидкістю, змушуючи згадати обличчя світових Володарів. Ось вони — Гітлер, Сталін, події двох нищівних воєн, і вінець — ядерний вибух. Це все.

На мить ми згадуємо, що перебуваємо в театрі, на виставі Івана Шарана. Зітхаємо з полегшенням. Тут — лише діти, загублені на острові…

Для чого Прометей здобув вогонь?

Поціновувачам технологій у театрі є чим задовольнитися. Сприйняття вистави посилено злагодженим використанням великого екрана та численних маленьких екранчиків, на яких з’являються різноманітні картини. Іноді здається, що ми на сеансі трилера — настільки відеоконтент захоплює й всмоктує нашу свідомість. Завдяки екранам ми можемо зазирнути героям в очі, відчути їхні внутрішні емоційні вібрації. Побачити народження страху — прямо в обличчя. Потрапити в справжні хащі острова. Це створює багатошарову реальність паралельних світів.

Ви усміхнетеся, коли Ральф у виконанні Яна Корнєва почне робити селфі, звертаючись до свого батька, капітана корабля. Це так по-сучасному: хлопчик, не усвідомлюючи катастрофи, записує відео з місця подій. Його зустріч із товстунчиком Рохо (Святослав Жмурко) змусить згадати, здавалося б, безневинний, але знайомий багатьом булінг у школі.

А коли до Рохо з’явиться образ його тітоньки — і ви впізнаєте в ній одне з облич на екранах — вам стане моторошно. Так уособлюються страхи, які, причаївшись у підсвідомості, можуть стати вашими володарями…

Ральф за манерою спілкування такий собі сучасний мажор, який вірить у всесильність свого батька. Хоча саме йому за сюжетом випадає вигадати рятівний вогонь на вершині гори. А вогонь треба охороняти. Вогонь – єдина надія бути побаченим, врятованим. Ну ви ж здогадалися, про який вогонь насправді йде мова?

Прометею боги дали вогонь, аби він врятував людство. За більш реальною історією — саме здобуття вогню стало поштовхом до еволюції людини. Але на нашому острові виявилося, що для одного — вогонь означає надію на порятунок, а для Джека — це лише засіб приготування їжі з убитих ним свиней.

Ось так просто людство розділилося — у нас на очах. І це не що інше, як світоглядний розкол: Ральф веде однолітків до гуманістичного сенсу спасіння, а Джек — до перетворення суспільства на кровожерливу зграю, керовану первісними інстинктами. Наслідки? Пам’ятаєте початок вистави — розтин і дослідники в антирадіаційному спорядженні? Вони нікуди не зникли. Протягом вистави ці постаті з’єднували собою час. Бо саме в теперішньому вже закладене майбутнє. Внутрішній Звір, на якого перетворюється білокурий Джек, володарює… А його фантастична постать — схожа на живого мерця з головою барана — здається цілком реальною.

Ми залишаємося здивованими, враженими, наляканими й захопленими.

Але ми все ще маємо вибір — як використати вогонь… І хоча з рани Нібелунгів, обличчям Джека, тече братовбивча кров, а на екранах знову — ядерний вибух, надія є. Іван Шаран устами Ральфа говорить, що не все втрачено.

Іване, ми згодні. Це лише початок. З дебютом!