Для довідки
Пітер Померанцев — британський письменник, дослідник медіа, професор Лондонської школи економіки, один з провідних світових аналітиків інформаційної війни. Консультує уряди США та Великої Британії з питань стратегічних комунікацій, публікується у The Atlantic, Financial Times, The Guardian.
Оксана Форостина — українська письменниця, перекладачка, інтелектуалка, знана своєю аналітикою на перетині культури, політики та медіа. Саме її переклади книг Померанцева — «Це не пропаганда» та «Нічого правдивого і все можливо» — заклали основу сучасного українського дискурсу про інформаційну війну.
Подія зібрала повний зал і стала глибокою розмовою про мораль, технології, силу емоцій і майбутнє демократій у часи дезінформації.
Про довіру — навіть на війні
Приводом для зустрічі стала презентація нової книги Померанцева українською — «Як виграти інформаційну війну. Пропагандист, який перехитрив Гітлера». Вона присвячена діяльності Сефтона Делмера — британського журналіста, який під час Другої світової розробив ефективні радіостратегії контрпропаганди. Як зазначив Померанцев, «ця історія неймовірно актуальна для України: Делмер працював із ворожою аудиторією — і досяг успіху, попри брак ресурсів, протиріччя та опір зсередини системи».
Його головне відкриття — довіру можна вибудувати навіть у стані війни, якщо говорити з людиною про те, що для неї важливо, і бути щиро зацікавленим у її досвіді. Саме цим британські пропагандисти виграли серця частини німецьких солдатів — і програли нацистським фейкам.
Етика проти ефективності?
Форостина поставила незручні, але важливі питання: чому демократи завжди мусять «бути кращими»? Чому ми, які борються за правду, змушені постійно адаптуватися — спрощуватись, уникати емоцій, відмовлятися від складності?
Померанцев погодився: емоції не є ворогом. Навпаки, саме робота з емоціями — складна, виважена — дає шанс протидіяти агресивній, маніпулятивній риториці. У своїй книзі він описує, як Делмер створював радіопрограми, наповнені гнівом, розчаруванням, сарказмом, навіть еротикою — але з однією метою: перенаправити темні емоції проти тих, хто їх викликав — диктатури, пропаганди, смерті.
Алгоритми без обличчя
Сучасна інформаційна війна ведеться не лише через телевізори чи пропагандистські сайти, а в першу чергу — через алгоритми, які керують нашими стрічками у соцмережах. І саме тут, на думку Пітера Померанцева, полягає одна з головних загроз демократіям.
«Свобода слова — це не лише право говорити, — наголосив він. — Це ще й право отримувати інформацію. Але сьогодні ми не маємо уявлення, чому бачимо те, що бачимо у своїй стрічці новин. Ми не знаємо, які саме наші дані використано, які емоції намагаються зачепити, чим керуються алгоритми TikTok, Facebook, X чи YouTube».
Цей стан цифрової сліпоти, за словами Померанцева, не є свободою — це дезорієнтація. Ми бачимо лише тіні інших людей, перекручені алгоритмічні образи, й самі не знаємо, як виглядаємо для інших. Цей «цифровий туман» — ідеальне середовище для маніпуляцій, радикалізації та авторитарного контролю.
Яким може бути наш світ, якщо переможе постправда? Читайте наш відгук про виставу "1984" театру "Вільні".
Він навів приклади виборів у Німеччині та Румунії, де певні політичні сили несподівано стали топовими на платформах без жодних видимих витрат — і ніхто не знає, чому. «Ми більше не контролюємо власне інформаційне середовище», — підкреслив він.
Тому Померанцев закликав до прозорої регуляції технологій — не задля цензури, а задля відновлення права на реальність. Йдеться про створення правил, які б зобов’язували платформи бути відкритими щодо алгоритмів, даних і впливу. Одним з варіантів фінансування нової публічної сфери він назвав податок на техногігантів, кошти з якого спрямовуватимуться на підтримку громадських медіа.
Український Делмер: коли?
Зал не залишився пасивним — дискусія з глядачами вийшла не менш емоційною. Представники МЗС і Мінкульту запитували прямо: чи є в нас свій Делмер? І якщо так — чому ми досі програємо у впливі?
Померанцев відповів чітко: «Такі люди є. Але їм бракує політичної волі, фінансування і чіткого розуміння — яка наша мета? У Британії Делмер отримав “зелене світло” лише після серії поразок. Але щойно з’явилась воля — він зробив неможливе. Україна заслуговує на свій стратегічний інформаційний прорив. Але без рішень — не буде дій».
Teatr.Media висловлює максимальну підтримку ініціативі Театру імені Івана Франка, який за підтримки проєкту «Лінії зламу» утверджує себе не лише як сценічний, а й як центр сучасного культурного та суспільно-політичного життя, де мистецтво, думка й активна позиція формують єдиний простір.
Хто і чому змусив Віталія Ажнова плакати у виставі — читайте у нашому відгуку про «Арлезіанку», прем’єра якої відбулася 7 червня на головній сцені Театру Франка.
У час, коли війна ведеться не лише зброєю, а й словом — саме театр стає простором спільного мислення й дії.
Автор: Максим Сидоренко
Фото: Микита Делюков