Пласка чи кругла: яка вона — “Земля” Уривського?

Леся Українка та Іван Франко. Уявіть, що вони були б подружжям? Чому ні? Майже однолітки, два стовпи української літератури, творчість яких досі вивчають у школі.

У 2025 році театри, що носять їхні імена, створили кооперативний проєкт. Про сутність та ціну цієї співпраці добре написав “Главком” — рекомендуємо почитати.

Іван Уривський, режисер Театру Франка, сценограф Петро Богомазов та художниця по костюмах Тетяна Овсійчук висадились потужним франківським десантом у Театрі Лесі Українки. Авторка ідеї проєкту — Оксана Немчук.

Щоб посилити ефект присутності команди Франка та гарантувати повний sold out, Уривський запросив у головні ролі подружжя Олександра та Марію Рудинських — добре знаних йому акторів і друзів.

Реакцію основного складу театру Лесі ми не досліджували, але припускаємо, що десь у гримерках могло промайнути: “Це наша земля, і ми її обробляємо”. Бо, зрештою, яка різниця, що ділити — землю чи сцену?

Але, якщо хтось міг бути невдоволеним “підтягуванням своїх”, вони мали шанс на театральну вендету: актор театру Лесі Українки Андрій Коваленко (Михайло) отримав у виставі не один шанс, щоби показати, хто тут головний. Голова Сави (Олександр Рудинський) щедро приймала на себе братську, землеробську долоню Михайла. І тут варто відзначити прекрасну акустику зали театру: кожне “повчання” Андрія Коваленка звучало так, ніби десь на Миколаївщини, звідки родом пан Олександр, хтось перевіряє на стиглість серпневий кавун до його відправки на Київ.

Та не переймайтесь — жоден актор не постраждав. Ба більше — герой Рудинського у виставі сповна "віддячив" брату: Сава вполює свого брата Михайла в лісі. У “Землі” Кобилянської ми повертаємося до історії Каїна й Авеля, чиї батьки припустилися фатальної помилки. Тепер братам є що ділити, окрім уваги батьків. А якщо брати українці — тим більше. Бо ж українська земля така: ткни — і виросте. Навіть театр під час війни!

Щороку дебати в TikTok про форму Землі спалахують із новою силою. Якби театральна “Земля” Уривського була пласкою, вона б трималася на трьох стовпах.

Рішення художника-постановника вистави Петра Богомазова — об’ємне, просте й лаконічне. Конструкція у формі будинку стає особливо ефективною, коли Рахіра (Марія Рудинська) розносить її ногою — розбиває стіни, розчищає “поле” для власного щастя.

Камери й екрани — вже фірмовий знак Уривського. Трішки кіно ще нікому не зашкодить, особливо коли на сцені володар премії BAFTA. Усе це в чудовому світлі, яким вміло зіграв художник з освітлення Ігор Головачов.

Автор музичного оформлення вистави — сам Уривський, звукорежисерка — Алла Муравська. Драматична, сучасна, така, що контрастує з епохою "селянства", музика подекуди звучить майже космічно й залишає по собі не завжди однозначне враження. І хоча на вуха автора цього тексту, можливо, десь колись наступив чорний бичок Сави, іноді саунд здавався легким бур’яном на тлі колосків пшениці. І це, до речі, не мінус. Українська земля — вона така, на ній щедро проростає не лише пшениця.

“Земля”, якою глибокою та подекуди філософською вона б не була, — це також комерційний продукт. І чому б і ні? Мораторій на продаж землі давно знято. Уривський продає свою “Землю” майстерно: зварювальний апарат, лук для стрільби, дощ із пшениці, сільський стрип — кільксть сцен для TikTok та Instagram достатня, щоб кожен глядач мав чим поділитися.

Парадоксально, але драматургія вистави видається найбільш “пласкою”. Усі персонажі окреслені досить схематично, вони пласкі, як Земля.

Сліпі, глухі й егоїстичні батьки — мов ті українські воли, яких кусає муха, а вони далі повільно жують траву. Рахіра, наймичка Анна… Жоден із цих персонажів вистави, на диво, не викликає справжнього співчуття чи бажання співпереживати.

Єдина постать, що емоційно чіпляє, — це братовбивця Сава у виконанні Олександра Рудинського. Антисистемний, єдиний, кому водночас і потрібна, і не потрібна земля; єдиний, хто не хоче бути черговим волом чи бичком у стайні своїх батьків; щирий у своїй закоханості, дивакуватий, не такий, як усі, злий, понівечений… Сава у виконанні Рудинського не викликав у нас осуду — він був динамічним, живим, пластичним персонажем. Грати поганців, на яких хочеться дивитися, — це, безумовно, хліб актора, і Рудинський їсть його недарма.

Окремий уклін Ользі Кобилянській за ім’я Рахіра. Ймовірно, це форма імені Рахиль — “ніжна”, “чиста”, “ягничка”. Іронічно, бо Рахіра у виконанні Марії Рудинської — зваблива, цинічна, сильна. Її ноги не лише затискають голову Сави на піку задоволення, а й рвучко впевнениним кроками відміряють ту землю, що дістанеться їй кривавою ціною.

Впевнено крокувала сценою Театру Лесі Українки актриса, для якої “Земля” стала прем’єрною роботою. Студентка Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого — Марічка Хоменко — не лише переконливо запросила глядачів пити каву під час тривоги, а й блискуче склала свій головний іспит сезону!

Її Анна викликає довіру, не губиться на тлі яскравої гри Рахіри або матері сімейства, Народної артистки України Олександри Єни, яка заслужено отримала вдячність не лише від Сави, а й від усієї глядацької зали. Свої заслужені аплодисменти отримав і Народний артист, батько Сави-Михайла Анатолій Ященко. Чудовий дует народних батьків.

“Земля” Ольги Кобилянської — багатошаровий, насичений сенсами твір. Стосунки в родині, батьки, які мають улюбленців-дітей, батьки, які не приймають вибір свої дітей, діти, які роблять свій вибір не на користь добра. В "Землі" можна знайти ледь не усі типи сімейних конфліктів, традиційних для театру, для життя. Тому говорити про єдину домінантну ідею вистави — справа невдячна.

Чи вдалося Івану Уривському та всій команді створити якісний театральний продукт? Безперечно. Чи стане ця вистава популярною у новому сезоні? Очевидно — квитки на найближчі вистави вже продано.

Чи була б вона настільки ж яскравою, якби роль Сави виконував інший актор (ми бачили лише один склад)? Відповідь на це питання відкладаємо до наступного сезону та із задоволенням прийдемо до Театру Лесі Українки, щоб оцінити гру другого акторського складу. До зустрічі в новому сезоні!

З повагою,
команда Teatr.Media

Автор: Максим Сидоренко
Фото: Микита Делюков

Підписуйтесь на сторінки Teatr.Media в Instagram, а також слухайте нові випуски нашого подкасту Станція Театральна на YouTube.