нефахові нотатки професійного театрознавця
Малий театр
Натхненно п'єсою Ясміни Рєзи
Режисерський дебют Марії Шварньової
Прем’єра — 20 грудня 2025 року
Обережно! «Жіноча вистава»…?
Афіша із завмерлими в русі жінками за склом у чорній рамці викликає засторогу. Сучасні гендерні зсуви в суспільстві дедалі частіше стають темою театрального мистецтва. І відверто кажучи, інколи сцена починає нагадувати простір терапії, де порушується кордон між клінічним лікуванням і сенсом професійного театру, як простору очищення та піднесення людської душі над травматичним сьогоденням.
Втім саме в Малому театрі сталася щаслива несподіванка – той самий ефект serendipity: момент, коли шукаєш чи очікуєш на одне, а виходить геть по-іншому.
Коли йдеш на виставу, а виходиш із відчуттям маленького дива. Поліна Снісаренко та Костя Олексенко у проєкті Teatr.Brut подкасту Станція Театральна — про «Серендипіті».
Біла комедія і жіночність
«Серендипіті» виявилась по-справжньому жіночою, а отже – жіночною, мистецькі світлою та дотепною. Жіноцтво, прекрасна половина, демонструє себе, як берегинь божественно-дитячої сутності людства. І саме такий сенс, спираючись на вислів Пікассо та біблійні алюзії, задекларований на листівочках, які дбайливо роздали запрошеним на передпоказ. Ще й рожеву ручку для нотаток.
Малий театр уміє створювати атмосферу ще до першої репліки. І це частина цілісного художнього жесту.
Страх білого аркуша
Вистава оселилася в мені на клітинному рівні й почала самовідтворюватися в приватній реальності.
Світла немає. Переді мною білий аркуш — із вірою в рожеву ручку від Малого театру. Праворуч — вікно. Сценографічний образ «Серендипіті» повторюється вже в моєму власному просторі.
Біла магія.
Білий аркуш завжди неслухняний, але саме тут з’являється надія на serendipity.
Можливо, це давня киянка-будівля шепоче про зустріч із несподіваним. Посеред гостьової зали Малого театру, мерехтливо прикрашеної до Різдва, серпантинна сходинка біжить вниз, порталом у невідоме. Тут ніколи не знаєш, звідки почнеться вистава. І ніколи не вгадуєш. Чекаєш, зачарований на стільки, що сприйняття готове до захоплення будь чим.
В той вечір відбулось таке, що перекласти мовою літературного спостереження чи фахової рецензії страшно… Бо зрушиться й не відтвориться на аркуші мереживне плетіння дорогоцінної павутинки з почуттів, емоцій, сперечань, монологів трьох таких різних і таких прекрасних подружок, трьох виконавиць, що наворожили цю витончену досконалість акторської майстерності.
Про «ні про що». Або про Art
Сюжету власне немає.
Є «висхідна обставина» - дивачка Сабіна купила картину. Білий квадрат. Не плутати з «чорним», і Малевич тут ні до чого. «Білий квадрат» не Малевича коштує 200 000 євро, що дорівнює вартості квартири.
Конфлікт у виставі світоглядно смаковий – «Art» чи не «Art».
Фахові театрознавчі інструменти – на смітник. Не виходить. Не пояснюється.
Вистава існує інтуїтивно — як спільна творча енергія жінок-мисткинь, однакових за температурою натхнення.
Акторська алхімія
За термін перегляду вистави згадались світові «жіночі» кіношедеври – голлівудські «Іствікські відьми» та «7 жінок», французькі «8 жінок». Але три актриси Малого театру ні в чому не поступились американським та французьким кінодівам. Марія Моторна, Лариса Шелоумова та Христя Дейлик створили надзвичайне творче жіноче тріо!
З акторських палітр вони використали навіть шаржеві, акцентовано соціальні фарби відтворення образів. Але це не перетворило подружок на карикатурних персонажок.
Сабіна, Мадлен та Івонна яскраво різні та на стільки справжні й живі, що здається от з кожною з них ти сиділа за однією партою та теревенила. Так, це воно і є – перевтілення – заселення в акторський організм духу іншої людини.
На допомогу актрисам прийшла художниця по костюмах Вікторія Шавурська. Вона вдягла своїх героїнь відповідно їхній характерності, коли продумані найменші дрібниці.
Сабіна Марії Моторної – незграбна, дивакувата, з косичками від Пеппі, трохи з клоунади. Її зовнішня наївність оманлива: за нею ховається здатність бачити світ у відтінках білого, які інші не помічають. Її білий квадрат не про мистецтво, а про пам’ять. Про право людини наповнювати порожнечу власними образами. І вона таки примушує критично налаштовану Мадлен ніби зазирнути по той бік мистецтва й визнати побутову красу целофанового пакетика, який так вразив Сабіну в дитинстві своїм рухом від вітру. І цей монолог-спогад про пакетик та бабусини хмаринки красномовніший за будь-які мистецтвознавчі тиради.
Мистецтвознавиця Мадлен Лариси Шелоумової – головна опонентка та ненависниця «білого квадрата» вдягнена класично, у навмисно трендових кольорах. Бордова жіночна краватка весь час заважає Мадлен, і вона відкидає її під час особливо емоційних станів, наче удавку з шиї. Дуже влучно дієвий для актриси елемент.
Мадлен самодостатня леді. Манери та стриманість емоцій.
Майже інтимно звучить монолог Мадлен про невігластво, про видатних художників, врешті про смак (а в неї він беззаперечний) в мистецтві. Мадлен розповідає про вітражі собору Святого Віта, що у Празі, і одне око Лариси Шелоумової трохи примружується від щему.
Актриса грає оком, а ми бачимо, як в її погляді спливають визнані світові шедеври, у порівнянні з якими картина Сабіни – звісно мистецький пшик...
Більше про Школу Малого театру — у подкасті Станції Театральної з актрисою та викладачкою школи Анастасія Нестеренко!
Івонна Христі Дейлик — орбітр між двома світами. Івонна збирається заміж, але вимушено втручається в неактуальний для неї мистецький спір, в якому вона нічого не тямить. Яскраво-вродлива брюнетка Ів наче завітала з лірично-комедійного французького кіно сімдесятих. Вона схожа на живу ляльку, яку вдягає не дуже дбала господарка. Перетворюючись з пацанки в наречену, губиться між рожевими кульками, фатою та чужими очікуваннями. Її образ – це історія людини, яку не чують. Її жалібний монолог про ображених родичів та нескінченні сімейні непорозуміння викликає сміх до сліз – на стільки все впізнавано та дотепно.
«Айворі» та Чорна скринька
Красномовно закочують оченята Сабіна з Мадлен, яким розгублена весільними сумнівами Івонна заважає вирішувати космічно важливий конфлікт про «білий квадрат». Та ще й наголос у слові «айворі» робить невірний. Боже, як вони синхронно гримнули на подругу «Айворі!», коли вона помиляється. Ніби той наголос – це якийсь рівень спільного мислення, без якого вона їм вже не подружка.
Ну, «кумедія» з цими дівчатами!
Втім конфлікт добігає бійки. Враження, що її режисирували професійні постановники трюків. Але навіть ця бійка естетично жіночна та чомусь не страшна, а весела.
Контрапунктом триклятій картині, яка пересварила подружок, стає таємнича чорна скринька. Вона з`являється на сцені непомітно, для всіх, крім Івонни (то вона її десь вилучила). В скринці листи про дитячі мрії. Вгамовуючи світоглядні пристрасті, дівчата занурюються в дитинство, повертаючись до себе, не корегованих життям…
Серендипіті!
Часові портали
Тепер уявіть, що ви відкрили посередині книгу, яка звеличилась в розмірах, наче у казці про Алісу, та поставили, залишивши кутом. І от ліворуч на величезній сторінці – білий квадрат, а праворуч порожній отвір з удаваним підвіконням. Крізь нього з`являються, крізь нього зникають. Обидва квадрати працюють як часові портали: у минуле та у прийдешнє. Квартира Сабіни — теперішній час. Саме тут відбувається зіткнення пам’яті, уяви й реальності.
Що відбувається у виставі Малого театру про доктора Леонардо та прекрасну Альчесту — читайте тут!
Сценографічний образ вистави – це мінімалістичний символ умовності світу та часу. Своїм простим художнім рішенням Катерина Кардель організовує та концентрує сценічний простір до максимальної зрозумілості глядачу і водночас зручності органічного існування героїнь.
Мистецтвознавиця Мадлен оцінила би роботу нашої сучасної сценографині, згадавши імена знаних авангардистів.
Дебют і післясмак
Для Марії Шварньової «Серендипіті» є режисерським дебютом. В ньому відчувається зібраний, невитрачений ресурс любові. Наче перше кохання — відверте, довірливе, цілісне.
«Серендипіті» - чисте мистецтво. Лагідне, усміхнене, таке, що огортає й залишає після себе відчуття внутрішнього світла. Після нього хочеться по-дитячому стрибати, сміятися й любити. Навіть целофановий пакетик.
І це – справжнє театральне диво.
Від команди Театр Медіа щиро вітаємо Малий театр з новоствореним шедевром та з Новим 2026 роком!
Дякуємо за запрошення керівникові Малого театру Дмитру Весельському.
Автор: Ольга Кіпніс
Фото: Микита Делюков
Підписуйтесь на сторінки Teatr.Media в Instagram, а також слухайте нові випуски нашого подкасту Станція Театральна на YouTube.