Вистава сподобається тим, хто не бачив театр Віктюка. Найголовніше: вистава красива. Красиві тіла, красива музика, красивий візуал, красива ідея.
Вистава рухає репертуар Молодого вперед і водночас не вивалюється з манери: сцена тоне в диму, багато мізансцен в контровому світлі і дуже, дуже експресивне ВСЕ. Від дихання акторів до блискавичних проекцій - цей театр віщує про епос, він громоздить пафос і маніфестує людину як частину макрокосму і стверджує жінку як першопричину буття.
І в цьому континуумі нібито немає місця гумору, але Ніна Змерзла знайшла вихід: герой Іллі Чопорова, на відміну від витонченої пластики інших учасників вистави, кульгає й метушиться, уособлюючи потворне, низьке серед прекрасного. Це місце людини серед богів, її служіння силам світобудови, і водночас можливість бути дотичним до літургії.
Що потрібно від театру? Тему, героя і сенс.
Тема: сказати в 2025, що жінка сильна, зайвим не буде. Сказати це зі сцени Молодого театру — вдвічі потрібніше. Підняти скіфо-язичницький бекграунд — корисно, прикольно, свіжо.
Героїня: Амага (Поліна Снісаренко-Кульчицька) обирає кохання над наказом (вбити ворожого чоловіка), волю над сім‘єю (аб‘юзивний шлюб/негаразди в комунікації — автор тексту точно не певен) і дитя понад традицією (вбивати новонароджених хлопчиків). Рухається Поліна прекрасно, грає від серця, вражає усім.
Герой: Атей (Сергій Пономаренко) не до кінця був зрозумілий автору тексту, по суті - привабливий чоловік, який опинився ненадійним партнером. Засуджуємо, кенселимо. Невідомо, чи Атей презентує усю чоловічу стать, чи він є уособленням виключно аб’юзивних партнерів, та якось його шлях героя за менше ніж годину пройшов від Ромео Монтеккі, здатного зупинити стару як світ війну і змусити красуню-амазонку зректись племені, до спермобаку, якого потім ще й вбила у бою (таке тотальне домінування жіночої сили над чоловічою) власне ця ж красуня-амазонка. Словом, стартанув як Шекспір, фінальнувся як богомол.
Окремої уваги варта парна сцена: оскільки уся вистава, як було вищесказано, нарощує саспенс епічності, дим клубиться, артисти чаклують і гучно дихають, світло блимає і контексти тріщать - хореографічна сцена Поліни і Сергія була ковтком карпатського повітря, видохом після серії вдихів, чимось взірцевим для самої вистави - хотілось тільки споглядати за водограєм психожестів і підтримок цих закоханих. Ставимо цій сцені 10 змерзлих з 10.
Сенс:
а) дітей не вбивати
б) жінок цінувати
в) Україну любити
г) тіло в формі тримати
Аб‘юз - нахуй!
Радимо цю виставу молоді, інтелігенції, робочому класу і людям пенсійного віку, політикам і брокерам, на свята і в вихідні, Уривському й Гладушевському.
Автор фото: Микита Делюков
Автор відгуку: Денис Капустін