Праматері степів у Молодому театрі

З перших хвилин ви втрапляєте в примарний світ легенди. Чорні комбінації з людських постатей в химерному світлі, позбавлені гендерної приналежності. Щось містично-твариннне. Щось, що вироблено Всесвітом без певних форм та сенсів. На очах все зрушується та перетворюється, наче трансформер.

Режисерка та хореографиня Ніна Змерзла майже ідеально дотрималась визначення жанру – пластично-драматичний епос. Адже вся вистава побудована за принципом пластичних перевтілень, з`єднаних за способом «кіномонтажу».

В цій виставі головним важелем впливу є асоціативне збудження свідомості глядача через темпову зміну рухливих картинок. Щось на зразок поетичного кінематографа Сергія Параджанова.

І можна було б прискіпливо зануритися у розбір певних драматургічних казусів та фабульних нестиковок. Але не варто! Абстрагуємось. Бо…

Почерк Ніни

Для Ніни Змерзлої – це режисерський дебют. Хто слідкує за творчим надбанням Молодого театру, одразу згадає її хореографічне втілення масових сцен у виставі «Шинель», номіновану свого часу на Шевченківську премію.

Читайте наш репортаж “Шинель” в Молодому театрі: де шукати надію?

Можна говорити, що в Молодому театрі сформовано впізнаваний стиль пластичного втілення драматичних епізодів.

Створити на сцені впливовий масовий образ, в якому водночас проглядається індивідуальність кожного персонажа – завдання надскладне.

Коли на сцені з`являються самі косачки, крізь уніфіковані грими та костюми войовниць проглядається кожен характер. Їхні рухи продиктовані внутрішнім драматизмом. Загальний образ українських амазонок має безперечно об`єднуючу дієву рису – войовничу волелюбність.

Режисерка оживлює жіночі скульптури – й вони, немов закам`янілі богині, починають шалений рух гнучкості, фізичної досконалості та неймовірної внутрішньої сили.

Контраст косачкам складає поява скіфів. Військо мужчин вражає міццю, розсипаючись з пластичних синхронів в демонстрацію індивідуальних навичок. Артисти Молодого з вправністю справжніх акробатів втілюють можливості чоловічої фізики. Їхні організми сповнені усвідомленням свого первинного призначення. Й ми без історичних підтверджень віримо легендам – наші пращури були потужною цивілізацією воїнів.

Героїні

Амага – головна героїня у виконанні Поліни Снісаренко. Грим та зачіска з важкою косою назад підкреслили надзвичайну фактуру актриси. Щось від давньогрецької богині в гордому утриманні голови, в геометрично точних рухах. А як вона обрізає косу ножем! О, ця жінка, не сумнівайтесь, зніме з ворога скальп одним упевненим рухом!

Два прекрасні жіночі дуети – дві сцени, які відкидають у прадавність й водночас є емоційно зрозумілими.

Сцена Амаги з Антіопою, матір`ю героїні та лідеркою жіночого племені. Антіопа у виконанні Вікторіїї Авдєєнко – жорстока очільниця війська й разом з тим – турботлива мати, яка бажає щастя своїй дитині. Й ми бачимо, як під лякаючим гримом здригається болем обличчя Антіопи, коли вона відпускає доньку на пошук кохання. Благословивши й попередивши…

Сцена Амаги та шаманки Росави. Тут режисеркою знов застосований прийом пластичної асоціації. У напівтемряві на чорному помості ми бачимо…, о боже, гігантського павука! Чудовисько починає оживати та перевтілюватися на прекрасну жінку з ніби зкривавленим обличчям. Моторошний захват! Росава у виконанні Дарії Баріхашвілі – образ, що увібрав весь спектр жіночої підступності, відьмацтва, «чорного ока» та правдивих пророцтв!

Саме Росаві віддано великий монолог-легенду про появу на землі добра і зла. Й вона по-жіночому грайливо колихає руками свій шаманський бубен, який у темряві здається червоним сонцем, що не знаходить собі місця в чорному просторі Всесвіту…

Колиска життя

Центральний та найпотужніший символ вистави втілено у сценографії Олесі Стрельбицької. Величезна напівкуля, схожа на рельєфну камінну глибу спрямує ваші асоціації аж до згадки про біблейський ковчег. Щось у Всесвіті розкололось навпіл, може тому й не розуміються одне з одним дві протилежності людства – жінки та чоловіки… Лише кохання Амаги та Атея на невеликий проміжок сценічного часу повертає жінку та чоловіка до витоків єдності. Їхній спільний танок – це окрема пластично-еротична мініатюра, коли на наших очах щастя матеріалізується в спільний прекрасний організм людського почуття.

Атей у виконанні Сергія Пономаренка ладен битися за обрану жінку з братами-скіфами, та їхні списи врешті покірно схиляються перед волею двох закоханих.

Атей й Амага посеред сцени розхитують громіздку півкулю, наче колиску. І от ми спостерігаємо, як в шлюбі кохання трансформується у взаємний гнів. І тепер сам ковчег ладен розчавити цих двох фізично. Блискавки та страшний гуркіт нагадує гнів небес.

Епізоди вистави настільки напружені, емоційно потужні, що тексти втрачають сенс.

Весь простір від музичного та звукового наповнення до зміни пластично-драматичних епізодів сповнений передчуттям катастрофи.

І хто залишиться живим, і хто переможе, і де межа між боргом племені й коханням? І заради чого порушувати традиції праматерів? І чи врятує ковчег людство, чи перетвориться в руках розгніваного чоловіка на зброю?

Дитя

Повернення Амаги до косачок – це сцена дикунства. Й вже благородні жінки-воїни в своєму озброєному русі обертаються на мстливих стерв, ладних вбити посестру за невдале бажання – кохати. Докохалася?!!! Ненависть, розкол, врешті – війна… Сцена бою косачок зі сколотами - потужний епізод, в якому артисти чоловіки та актриси жінки втілили всі протиріччя почуттів, що вирують між двома половинами людства. Узагальнююча сутність вічного конфлікту.

Хвилююча мить! Зараз Амага і Атей побачать одне одного. Ця зустріч прожита Поліною Снісаренко та Сергієм Пономаренко на шаленому діапазоні акторських можливостей. Гамма почуттів зазнає миттєвих перетворень: від ненависті до ніжності, від гніву до щемливого спогаду. В якусь секунду нам здасться, що замість застосування зброї вони знов почнуть кохатися. На останок з`єднаються в спільний організм, але на цей раз від нього буде мечем відтято половину… Шанс Всесвіту на примирення втрачений. Й майбутнім поколінням знов шукати й шукати ту другу половину світової колиски, що відкололась та розчавила мир?

Дякуємо, тобі, Ніно Змерзла, що так гарно все завершила в ці страшні та безнадійні часи! Бо ти придумала дитинку в колисці! Синочок Амаги – дитя кохання, що пробудило в оскаженілих від ненависті амазонках материнський інстинкт.

Камінний ковчег перевтілюється на колиску новонародженого життя. Потворні гримаси актрис зникають. Лагідні усмішки просвітлюють їхні деформовані війною обличчя. І фінальна сцена вирішена, як роззброєння – рухом по двом зустрічним колам гарні парубки та прекрасні дівчата в цивільному прадавньому вбранні шукають одне одного…