Патетичний відгук про “Патетичну сонату” в Молодому театрі

Українська історія заходить на своє чергове коло. Зранку актори київських та інших театрів проводжають в останню путь свого колегу — воїна, який поліг за Україну, Юрія Філіпенка.  Ввечері актори Молодого грають п'єсу Миколи Куліша — митця, розстріляного радянською владою за свою "контрреволюційну" українськість.

На сцені — «Патетична соната». Не Бетховена, але не менш урочиста, емоційна і пафосна. Режисер вистави — Дмитро Весельський, художній керівник Малого театру.

Команда, що працювала над виставою — це театральна еліта, люди, що творять сучасний український театр і продовжують шукати баланс між формою та змістом. Художник — Борис Орлов, пластичне рішення — Ніна Змерзла, композиторка — Маргарита Гура. Людина, яка змащує організаційним мастилом механізм постановки — помічниця режисера Поліна Лук’яненко. Ми довіряємо такій команді — дуже хочеться, щоб у них усе вийшло.

Дуже хочеться, щоб Молодий театр завершив сезон на піднесеній, мажорній ноті — після всього пережитого. Зала Молодого заповнена глядачами. Це приємно — прем’єра викликає жвавий інтерес.

Сцена театру перетворюється на будинок. Багатоповерховий — точніше, багатошаровий, як і сама п’єса Миколи Куліша, яку мало хто наважується ставити. Знову — будинок (майже “Слово”), де на різних поверхах живуть різні люди… різні соціальні класи. Військові, робітники, вчителі, поети, генерали, модистки, які стануть куртизанками, але на своєму верхньому поверсі все ж будуть ближчими до Бога, ніж усі інші.

Бога? Саме так, адже «Патетична соната» Куліша — релігійний твір. Рівень питань, які порушуються в п’єсі, — це не що інше, як вічні питання людського вибору. Що обрати? Соціалізм — як нову релігію, що покликана замінити старе минуле? Чи, можливо, індивідуалізм? Залишитися агностиком і спиратися на почуття, на кохання? Зрештою, як не стати Юдою, коли обереш сторону?

«Патетична» настільки складна й глибока за своєю сенсовістю, що біля вистави варто ставити позначку радше “33+”… Бо хіба не в тридцять три ЙОМУ відкрилася істина?

Якщо ви не читали «Патетичну сонату» до того, як потрапили на виставу, — будь ласка, не читайте. Залиште свій досвід чистим — вільним від чужих думок, текстів, а особливо листів, які так патетично писав Ілько Юга (Валерій Бородавка) до порушниці свого спокою Марини (Маргарита Гура).

Приготуйтеся до того, що іноді текст п’єси буде зовсім неважливим, іноді за ним буде важко слідкувати — бо ваша увага буде прикута до мови тіла, створеної Ніною Змерзлою. Театральної пластики у виставі достатньо для всіх, хто любить мову руху. І забагато — для тих, хто звик покладатися на силу слова. Але ж це патетична соната, а пафос життя завжди такий — він влаштовує подекуди зайві танці довкола суті.

Результати зради завжди — вбивство, моральна чи фізична смерть. Все старе вмирає, народжується нове. І в новому світлі для нас постав Олексій Нежурко. Чи то через проблеми з коліном (Олексію, вибач за інсайт), чи то через патетику вистави — його безногий Оврам виявився напрочуд переконливим. Йому важко не вірити. Він щирий у своїй гидотній суті. Він щирий у своєму: «Проблема в вашій голові».

Маргарита Гура. Її героїня — Марина — піаністка, патріотка, донька вчителя Ступая (Артем Мартинішин). Роль Маргарити надзвичайно складна й багатогранна. Наші думки щодо того, чи впоралася з нею актриса, розділилися. Об’єдналися вони лише в момент пострілу — від нього все всередині здригнулося й сказало: як же це сумно — що все завершується, і що ми знову побачимо її тільки в новому театральному сезоні.

Валерій Бородавка. Для актора роль Ілька Юги була першою головною на сцені Молодого театру. У п’єсі Миколи Куліша герой-поет проходить складну трансформацію. У постановці Дмитра Весельського герой Валерія виявився дещо статичним — інколи схожим на бронзові пам’ятники революції, які червоні встановлять по всій країні на честь зламаних поетів та вічно молодих вождів.

В очікуванні нового театрального сезону й можливості ще раз переглянути «Патетичну сонату», ми, певно, так само будемо вдивлятися в українські зорі, як і Пономаренко Сергій — Андре Пероцький, вірний син свого батька-генерала Пероцького у виконанні Народного артиста України Валерія Легіна. На обох акторів хочеться дивитися. Як і пан Мартинішин, вони заповнюють собою простір. Коли Генерал піднімає слухавку й починає говорити — навіть якщо ви цивільний — вам захочеться встати й зробити: «Стууурунко!»

Захочеться встати й тоді, коли Луцик Нікіта та Третьяков Дмитро серед мовленнєвих запозичень згадають слово «антракт». Але не поспішайте — вашим сідничкам доведеться ще трішки потерпіти в очікуванні перерви. А потім — “чик-чирик” (Дмитро Третьяков точно зрозуміє) — і полетіли по освіжаючі напої. 

Але нехай усі, хто не дочекався другої дії, пошкодують. Бо без неї “Патетична соната” й справді не була би настільки патетичною. І правильно — драматичний театр тільки для стійких. Він для тих, хто не здригнеться від пострілу стартового пістолета бравого комуніста-робітника Луки, який у виконанні Іллі Чопорова дещо загубився в першій дії… але знайшов себе в другій. І не тільки себе, але й всіх ворогів революції й народу.

Ми зрозуміли, чому не вірили Іллі в першій дії: розмови про революцію гнітять. Революція має бути дієвою, різкою, як реп у виконанні Чопорова (текст Бориса Орлова) в кінці вистави. Він нагадав нам трішечки «Ти.Романтику» від «Мурівців».

Не уникне своєї розстрільної участі й Зінька — Дар’я Якушева. І навіть якщо її героїні не вистачило матерії для останньої літери “Р” на чорному прапорі червоної перемоги, головне — інше: нам вистачило гри Дар’ї, аби сказати — вона була найкращою того вечора на сцені (не занадто патетично звучить?).

Все. Ми більше не можемо спойлерити, тим паче, коли вже дуже кортить опублікувати ще більше фото Микити Делюкова та Софії Саніної (дякуємо!), щоб зафіксувати красу. Маємо йти далі — переосмислювати побачене, перечитувати «Патетичну» й сумувати. Вистава залишила в серці автора слід. Її хочеться побачити ще раз.

Чекаємо.

Автор: Максим Сидоренко
Фото:
Софія Саніна, вистава 19 червня
Микита Делюков, вистава 20 червня

Підписуйтесь на сторінки Teatr.Media в Instagram, а також слухайте нові випуски нашого подкасту Станція Театральна на YouTube.