Пароль: Театр, який робить щасливішим. «Летюча Миша»

24 серпня, у День Незалежності, нам із Микитою Делюковим пощастило побувати на виставі «Летюча миша» театру з трішки шпигунською назвою «Пароль: Театр». Це новий незалежний колектив, який почав свою роботу в березні 2025 року. Як і більшість незалежників, він має купу амбітних планів і море енергії, щоб їх реалізовувати.

Потрапили ми туди завдяки вечірці Станції Театральної, що зібрала напередодні свята десятки акторів, режисерів та театралів. Small talk із акторами за келихом ігристого швидко переріс в обмін контактами й запрошенням відвідати їхню виставу.

Класична оперета Йоганна Штрауса — це легка, іронічна історія про інтриги, бал-маскарад і людську схильність тікати від відповідальності. Генріх Айзенштейн мав сісти до в’язниці, але замість цього вирушає на розкішний бал князя Орловського, де, не впізнавши її, фліртує з власною дружиною, що ховається під маскою летючої миші. Усе закінчується плутаниною, викриттями й традиційним для жанру легким примиренням під шампанське.

У постановці «Пароль: Театру» ця історія звучить несподівано й свіжо. Це травесті-шоу, де всі ролі виконують жінки. Акторки грають і чоловічих, і жіночих персонажів, подекуди одразу кілька ролей одночасно, що додає виставі особливого шарму та гумору.

Як і багато незалежних колективів, «Пароль: Театр» оселився у звичайній п’ятиповерхівці неподалік від метро Кловська. Усередині — невеликий простір із класичним запахом легкої сирості, до якого швидко звикаєш. Але ця особливість приміщення, ремонт в якому виконаний самими акторами, лише додає йому автентичності.

Та найголовніше — це енергія сцени. Від першої секунди, завдяки близькості простору, ми були притиснуті до стільця хвилею емоцій і енергійністю акторок. Тут немає бар’єру між сценою та залом, актори знаходяться настільки близько до вас, що подекуди ви можете мимоволі смикнути їх за поділ або відчути легкий вітерець від жвавого руху.

Подібна близькість до персонажів на сцені у поєднанні з незвичною акустикою приміщення значно підвищує рівень емоційної залученості у все, що відбувається в театрі. Це по-своєму цікавий досвід, який точно вартий вашого дослідження.

Легка, іронічна, цікава, оригінальна. «Летюча Миша» залишає приємне враження у всіх сенсах.

По-перше, вистава сама по собі дуже цілісна, як і гра всіх актрис. Часто буває так, що головний герой затінює інших, але це НЕ про «Летючу Мишу». Тут кожен образ чітко промальований, має власну харизму та історію.

По-друге, нас справді приємно здивувала гра акторок. Це було надзвичайно харизматично! Чесно зізнаємося, що після багатьох вистав, які ми бачили в незалежних театрах, ми не мали особливих очікувань щодо майстерності виконання на самій сцені. Можливо, саме відсутність таких очікувань підсилила позитив наших вражень. 

По-третє, «Летюча миша» — це надзвичайно цікавий, але ризикований вибір театру як матеріал для постановки. Ця оперета вважається складною: вона вимагає комплексного підходу, адже важливі не лише драматургія, а й костюми, хореографія, ансамбль персонажів. І команда «Пароль: Театру» впоралася блискуче з завданням створити цілісну й гармонійну картину.

Варто окремо відзначити костюми — яскраві, на початку трохи незвичні для ока глядача, бо здаються майже дитячими. Та саме ця «дитячість» підсилює іронічність вистави, адже проблеми дорослих героїв подаються так, ніби вони насправді лише вчаться хитрувати, як маленькі діти, що намагаються приховати причину зникнення цукерок із верхньої полички шафки на кухні.

Наш висновок: для молодої трупи взятися за такий твір і зробити його настільки гармонійним — велика заслуга як режисерки Альони Ковтун, так і всієї команди. Жвава, іронічна, з легкою сатирою, у виконанні театру «Летюча миша» стає сучасною і демонструє, що незалежний театр може сміливо братися за складні тексти — і вигравати.

Після вистави ми познайомилися із виконавицею головної ролі та засновницею театру, Альоною Ковтун. Пропонуємо до вашої уваги флеш-інтерв’ю.

Альоно, вітаємо та дякуємо за запрошення. Розкажіть про ваш театр. Як він виник?

Наш театр складається з людей, які горять своєю справою. Як влучно сказала одна актриса: «Мій пароль не зламати, бо це не цифри, а люди». Ми відкрилися в березні цього року, і наразі маємо вже вісім прем’єр. У репертуарі є й українська класика, і зарубіжні твори. Наприклад, ми першими у світі поставили за мотивами Володимира Винниченка «Красу і силу» — наша версія має назву «Відпусти».

Починалося все ще під час навчання. Ми — випускники акторського курсу Київського національного університету культури і мистецтв. Спершу нас було восьмеро дівчат, які власними руками облаштовували приміщення. Тепер команда розрослася до 21 людини. Кожен вкладає сюди свою душу.

Як та чому Ви обрали «Летючу Мишу» для вашої постановки? Це класика, як вона є, чи ваша інтерпретація твору? 

Не можу сказати, що ми робили «один в один». Ми хотіли спробувати щось нове. Успіх хорошої вистави завжди починається з хорошої бази — драматургії. Тут дуже цікавий сюжет і яскраві персонажі, і це, безумовно, нас зачепило.

Ми вирішили зробити своєрідну травестіаду. У нас тоді було небагато хлопців, більшість — дівчата. Тому ми поставили виставу так, що акторки виконують усі ролі — і жіночі, і чоловічі. Декому доводилося грати одразу кілька персонажів. Це стало викликом і для нас, і для глядачів, адже знайома історія відкрилася зовсім по-новому.

«Летюча миша» для нас — це і комедія, і мюзикл, і простір для акторських експериментів. Кожен образ створювався у творчому тандемі, і це була дуже плідна праця. Для нашої команди це одна з перших серйозних робіт, яка показала, що ми можемо створювати щось масштабне й водночас сучасне.

Що ще з ваших вистав ви радите подивитися глядачам і які у вас плани на майбутнє?

У нас репертуар настільки різний, що кожен може знайти виставу собі до душі. Є комедії, є хорори, є драми, соціально-психологічні драми. Я би порадила подивитися нашого Винниченка. У нас їх два: із запрошеним режисером Маргаритою Стельмах-Юр — «Брехня», і моя робота — «Відпусти».

Також раджу слідкувати за нами, бо у вересні ми випускаємо казку для дітей, на яку можуть завітати й дорослі. Думаю, має бути цікаво всім.

Незалежні театри часто стикаються з проблемою фінансування. Як у вас із цим?

Ми ще не мали жодної зарплати. Усі гроші, які заробляємо, йдуть на технічне забезпечення й оренду приміщення. Жоден актор поки нічого не отримував. Пів року ми працюємо на ентузіазмі, і я дуже ціную цих людей, бо всі розуміють, заради чого ми це робимо. Наразі активно шукаємо людину, яка могла б нам допомогти фінансово. 

Ми в Teatr.Media вважаємо, що найкраща підтримка будь-якого театру — це голос глядача, який він може віддати, придбавши квиток на наступну виставу.

Побачити «Летючу мишу» від «Пароль: Театру» можна вже 11 вересня на сцені театру CULT. Більше інформації та квитки — на сторінці театру в Instagram: https://www.instagram.com/paroletheatre/

Автор відгуку: Максим Сидоренко
Автор фото: Микита Делюков

Підписуйтесь на сторінки Teatr Media в Instagram, а також слухайте нові випуски нашого подкасту Станція Театральна на YouTube.