Ой, не ходи, Грицю… А на “Гриця” – ходи!

Майстерня Лєни Лазовіч – незалежний театр, який досі лишається нішевим – попри те, що майже кожен, хто побував тут хоч раз, повертається з новими квитками.

Бо це — нестандарт.

Вистава “Гриць. Stand-up” народилася влітку 2022-го року – і стала новою точкою зборки Майстерні після вимушеної паузи. В основу цієї чесної розмови з залом лягли спогади про перші дні війни, шок, страх, втрати, спроби переосмислення реальності і самих себе.

І – сміх. Бо як усе це пережити без сміху?

Три роки вистава змінювалась і трансформувалась. На теперішньому етапі ми з нею нарешті зустрілися.

В глядацькій залі була і режисерка – заслужена артистка України Лєна Лазовіч.

На сцені грали (і жили) актори Майстерні. Вони ж – співавтори.

Поаплодуйте ті з вас, хто любить стендап. Очевидно, що театр ви любите давно (інакше б не читали зараз цей текст). Але співавтори «Гриця» замахнулися на сміливу ідею — поєднати класичний театральний твір і формат стендап-комедії.  Трохи розбавити плюшеві крісла і шекспірівську ромео-і-джульєтність. Додати імпровізації, злободенності, іронії, самоіронії, абсурду, матюків і правди (не обов’язково голої).  Змішати з власними страхами та невпевненістю, закоркувати і жбурнути в зал – на розсуд публіки.

Можна навіть надрізати пляшку – як радить Дмитро Коник у першому монолозі.

Він розповідає про своє 24-те лютого (своє чи свого героя – точно не знає ніхто, крім самого актора, бо в цьому жанрі ви не зрозумієте, де закінчується гра і починається сповідь). Сумніви, страхи, коктейлі Молотова, загиблі друзі, кохання під час війни – нищівне і болісне, як і все навколо.

І – Жінка, яка здатна (чи ні?) витримати стільки войовничої любові (цього разу – у виконанні Мальвіни Мошкович).

Я боюсь смерті…
Я боюсь, що мене не будуть любити…
Я боюсь бути один..

Постріл!

До речі, у виставі фігурують мінімум чотири пістолети, які мають вистрілити (бо це ж усе-таки театр!) Ви жодного з них не побачите, але — невидимі кулі теж влучають у ціль.

Батьки мене покинули…
Мені треба схуднути…
Ніхто мене не любить…
Я одягаюсь як пацанка…

Один із секретів успіху стендапу – впізнаваність озвучених думок і самоототожнення глядачів із акторами. Ми чуємо зі сцени те, про що в житті не прийнято або соромно говорити, і киваємо з полегшенням.

Іван Жилюк та Ольга Ціцілінська додали до цього трохи “театральності” у вигляді клоунських перук і накладних носів – і маски, невидимі в житті, стали цілком реальними.

А в цирковій пантомімі вже начебто не так страшно бути щирими.

І от ми нарешті дібралися до першооснов… До архетипів... Колективного міфу… Шкільної програми?!..

Вчителі літератури, щоправда, навряд чи поведуть сюди допитливих восьмикласників – а от самим, без дітей, не гріх було б і сходити. Якщо, звісно, не вважати за гріх нестандартний погляд на класичну легенду і на один із найвідоміших любовних трикутників вітчизняного виробництва (ну бо Ліна Костенко ж не про таке писала…)

Найабсурдніший і найбільш непередбачуваний епізод «Гриця», попри серйозне історичне і літературне підґрунтя, може довести до сміхової істерики. Є підозра, що в цьому — велика заслуга акторської гри двох визнаних мастодонтів Майстерні (Дмитро Коник і Денис Капустін).

Чи зможуть із таким же успіхом завойовувати серця потенційних вчительок укрліт інші Грицьки Бобренки і Марусі Чураї, коли у виставі зміниться акторський склад)?

Поки історія не дає відповіді на це запитання.

Я вбиваю тебе своєю любовʼю…
Я трахаю шлюх…
Я зрадив тобі …

Фінальний епізод вистави.

Він і Вона. Він – Денис Капустін (той, самий, який щойно змусив вас реготати – але забудьте). Тепер це мішанина з оголених нервів і зворушливої недолугості. Емоційно-екзистенційний перевертень, як виявилось. Він навіть на сцену виходить догори ногами.

Вона – Даша Творонович. Жінка. Акторка. Джульєтта (таак, ми  досі у театрі, не забувайте!). Вона вразлива, невтомна у пошуку кохання і вимоглива. Іноді — дуже вимоглива.

Вони (слава богу) не з Марса і Венери, але навколо – все одно Космос. А в космосі легко загубитись. Навіть якщо ви летите поряд і синхронізуєтесь під найвідомішу пісню Måneskin.

Іноді між Ним і Нею виникає прірва. Чим її заповнити – невідомо. І кожна спроба може стати фатальною.

Прірва зникла. І я теж…
Пробач мене!..
Не можу…

Ми хочемо хепі-ендів на сцені, але тут кожна сцена — з реального життя. І в залі сидять десятки таких само Марусь і Гриців. Не вигаданих. Справжніх.

Стендап-комедія — це виступ перед публікою, під час якого виконавець виголошує гумористичні й сатиричні монологи, доповнюючи їх фізичними діями і театралізованими елементами.

Комедійні фрагменти стендапу формують цілісну оповідь і ведуть до фінальної спільної точки виступу, що створює відчуття завершеності.

(На цій урочистій фразі ми дякуємо Вікіпедії і повертаємось до спогадів про виставу).

Але відчуття завершеності почало виникати ще на етапі запрошення!

А от життя не завершене, поки в ньому існує любов.

Режисерка і актори-співавтори вистави “Гриць. Stand-up” довели це за три роки повномасштабки, протягом яких народжувалась, росла і змінювалась ця робота. Далі буде?

Автор: Вікторія Іванова
Фото: Микита Делюков

Підписуйтесь на сторінки Teatr.Media в Instagram, а також слухайте нові випуски нашого подкасту Станція Театральна на YouTube.