Неочікувано для себе ми опинилися на межі моря — там, де шум хвиль ніколи не стихає, де вода зустрічається з піском, а кожна нова хвиля злизує сліди, залишені людиною на березі. Це місце, де починається і закінчується не тільки море, а й безліч людських історій. Чи не тому воно таке солоне, що надто багато людей приходять до його берега, щоб виплакати свої історії, шукаючи відповіді на вічні питання?
«Альянс»До моря вирушали й наша команда, яка разом із героями роману Алессандро Барікко, продовжила досліджувати Театр на Печерську. Після “Лінивих та ніжних”, запрошення Юлії Першути йти до моря разом з її героїнею Анною Деверіа звучало максимально переконливо, але й дещо інтригуюче. Бо, як помістити на клаптику театральної суші ціле море або й океан?
Наша цікавість перемогла й ми опинилися на глядацькому плоту. Матрос Адамс (Григорій Бакланов), його кохана Тереза, доктор Савіньї (Денис Мартинов) та матроси корабля “Альянс” теж опинилися на своєму, сценічному плоту. В основі однієї з ключових ліній твору лежить реальна історична подія: у 1816 році французький фрегат “Méduse” затонув біля узбережжя Сенегалу. Після аварії 147 людей опинилися на плоту, і лише 15 із них вижили. Ця трагедія стала основою для знаменитої картини Теодора Жеріко “Пліт “Медузи”” (Le Radeau de la Méduse) — одного з найвідоміших полотен романтизму.
Що відбудеться на плоту, ми вам не скажемо, але один із 15 виживших попрямує на берег моря до готелю “Альмаєр”. Так само в цьому готелі опиняться решта героїв вистави. Кожен та кожна рухомі своїми пошуками істини. Кожен опиниться тут, щоб щось знайти або втратити, і для кожного море буде різним…
Сподіваємося, що ви читаєте цей текст між рядків і вже відчули, наскільки непростою за сенсами є вистава, запропонована Театром на Печерську.
Щоб показати море людських почуттів та океан надій на маленькій сцені театру, потрібно бути талановитим режисером. Талановитий режисер - це людина, яка працює з деталями, де цією деталлю часто стає сам актор, кожен його рух. Символічно для цієї вистави на море перетворюється й глядацька зала, в яку часто пірнають герої.
Режисер вистави Ігор Рубашкін працює з твором Алессандро Барікко як із музикою моря. Сцени хвиля за хвилею накочуються на глядача. Одну історію змінює інша. Ці історії мають різний ритм, динаміку, емоційність. Пригадайте шум моря… він може здатися рівномірним, але насправді це не так, адже кожна хвиля має свою амплітуду.
У морі театральних прийомів Рубашкіна ми не знайшли буквальностей. Кожен предмет — це метафора, а не декорація. Скриня, в яку професор лягає спати, — не просто меблі, а модель його власного світу, який він намагається впорядкувати, звести до розмірів та меж, які можна контролювати.
Жінка, яку наш професор малює крейдою на тій самій скрині, нагадує “намальований ідеал”, що можна так ніколи й не знайти.
Пліт, який актори піднімають і тримають, стає символом спільного виживання, а водночас — хрестом, тягарем, театральною метафорою самої сцени, де актори утримують життя у нестійкій рівновазі.
На сцені все реальне, справжнє і метафоричне. Навіть двобої. Автор цих рядків довгий час займався єдиноборствами й впевнено може сказати, що сцени фехтування виконані надзвичайно реалістичні. В певний момент настільки, що починаєш і справді хвилюватися за акторів.
Але й тут не без метафор. Бо двобій — це не показ сили або хизування вправністю фехтувальника, а символ зіткнення “відпустити” й “не пущу”, символ сумнівів.
Попри філософську глибину й метафоричність, вистава також наповнена гумором й тонкою іронією. Ця іронія народжується не зі слів, а з дії, коли трагічна ситуація героїв для глядача набуває гротескного відтінку.
Священик Плюш, який пише молитви морю, Художник Плассон, що малює портрет моря його водою, Детць та Діра, слуги готелю, які намагаються зрозуміти справжні мотиви постояльців… усі вони, як і ми, прийшли до моря.
Моря, біля якого можна сміятися і плакати, шукати власні межі, повертати себе справжніх за рамками страху, як донька барона Елізевін, і насолоджуватися надзвичайно якісною театральною постановкою.
“Море-Океан” — вистава жовтня для нашого медіа. Не пропустіть нагоду побачити її на власні очі 23 листопада.
Автор відгуку: Максим Сидоренко
Автор фото: Микита Делюков
Підписуйтесь на сторінки Teatr.Media в Instagram, а також слухайте нові випуски нашого подкасту Станція Театральна на YouTube.