Контекст і підготовка
Вистава «Ґалісія»створена на замовлення програми «Фактура 10» під кураторством Марти Кузьми — проєкту, що об’єднує мистецькі ініціативи в умовах війни. Для «Ґалісії» у театрі Франка було відкрито новий простір — Експериментальну сцену, яка згодом трансформується у «Сцену під химерами».
Особливим став і процес добору акторів. Максвелл відомий тим, що часто працює з неакторами, цінуючи їхню автентичність. Кастинг до «Ґалісії» тривав дев’ять тижнів у Києві, Харкові, у поїздах та онлайн. Команда New York City Players разом зі студією Baby Prod зустрілася майже з 200 людьми й прослухала понад 35 претендентів у кілька етапів.
У підсумку акторський склад склали як випускники майстер-класу Максвелла «Театр для початківців» у Театрі Франка, так і люди, знайдені через «вуличний кастинг». Ця суміш професіоналів і «неакторів» визначила тональність вистави: на сцені відчувається документальність, чесність і водночас поетичність.
Люди й предмети. Документальне і символічне
Робота Максвелла у Франківському театрі нагадує посібник із символізму. Гола сцена, дерев’яна підлога й білі стіни роблять кожну річ знаком, що промовляє до глядача.
Ключ. Це пряме відсилання до Бернарди Альби, яка «замикає» доньок у власному домі. У «Ґалісії» ключ є символом влади, яка в той же час є досить уявною, оскільки його носій, служниця, насправді не має такої влади, вона лише виконавиця волі іншої людини.
Валіза. Вона постає у руках однієї з героїнь як символ втечі, еміграції, вигнання.
У часи війни валіза завжди означає розрив — з домом, з родиною, з минулим.
Лялька-манекен. Біле м’яке тіло манекену, яке служанка приносить господині дому є досить кричущим символом того, що в цьому дому усі є манекенами, знеособленими, без власних облич. Саме такими їх хоче бачити мати.
Рушниця. Сцена, в якій одна з доньок направляє зброю на тих людей, що пришли вивільнити її сестру з полону матері — чудовий символ розколу в сім’ї та подавлення волі людини, яка стає спочатку заручником обставин, а потім приймає правила, як свої, та готова “виконати свій обов’язок” — захистити дім, за якими б правилами він не існував. Саме так люди стають слугами тоталітарних режимів та зброєю в руках деспотів.
Коронування картонною короною. Пропозиція однієї пані зіграти королеву іншій супроводжується коронуванням. Картонна, майже дитяча корона в такій знімає велич із поняття «влада» і показує її примарність.
Квіти й білий одяг. Вони асоціюються з весільними і похоронними ритуалами водночас. Життя й смерть накладаються одне на одне, весільна чистота межує з трауром. Це майже остання сцена вистави, в якій обмін квітами є досить символічним. Весілля може статися в цьому домі тільки після смерті тієї, хто закрив всіх в будинку трауру на довгих 8 років.
Маски. Маска є універсальним символом, який у будь-якій виставі можна трактувати по-різному. Що є спільним для будь-яких трактовок, в тому числі для роботи Максвелла, це те, що справжність як правило завжди прихована за маскою, навіть якщо це маска покори.
Кожен предмет у виставі стає самостійним персонажем, який розширює значення дії.
Про виставу "Калинова сопілка" — театральну інтерпретацію за твором Оксани Забужко на камерній сцені Театру Франка — читайте тут.
Один із ключових прийомів Максвелла — поєднання документального та символічного. На початку вистави на стіні з’являються кадри воєнної хроніки, поруч на сцені — жінки у чорному, які тримають манекен чи виконують ритуальні жести. Цей контраст підкреслює головну ідею: приватне життя відлунює в історичній катастрофі. А модель сім’ї можна знайти багато спільного із моделлю соціуму в цілому. Для того, щоб зрозуміти природу тиранії та війни, варто зазирнути за двері будинку, де господинею є Бернарда Альба.
Враження
«Ґалісія» — це не класична драма, а радше театр пам’яті та символів, де історія розгортається через предмети, жести й ритуали. Постановка не дає готових відповідей, а радше пропонує глядачеві самому розшифровувати знаки й збирати власні сенси.
Ми сподіваємося, що цей відгук допоможе вам краще розібратися у символічному світі «Ґалісії» та побачити його багатошаровість, а також створити власні інтерпретації символів, використаних талановитим режисером.
Автор: Максим Сидоренко
Фото: Микита Делюков
Підписуйтесь на сторінки Teatr.Media в Instagram, а також слухайте нові випуски нашого подкасту Станція Театральна на YouTube.