До останньої сльозинки: “Арлезіанка” на сцені театру Франка

Як написати відгук про виставу, який не стане спойлером? Один із можливих варіантів — спиратися на опис вистави, запропонований самим театром. На сайті театру Франка сказано:

«Арлезіанка» – це історія шаленого і трагічного кохання наївного сільського юнака Фредері до звабливої красуні з міста Арля. Зачарований вродою обраниці, парубок прагне негайно одружитися, та напередодні весілля стається непередбачуване…

Постановники перенесли давню історію в наш час і змінили її географію — замість ферми на півдні Франції дії відбуваються на ранчо в американській західній провінції. Звісно, прискіпливі глядачі навряд чи знайдуть у тих безкраїх землях місто Арль, але відомо, що кохання й нестримна пристрасть не мають меж і кордонів.

Режисер вистави — Дмитро Богомазов. У розмові з журналістами після вистави він розповів, що вибір твору Альфонса Доде — це результат творчих пошуків, та висловив сподівання, що кожен, хто побачить дійство на головній театральній сцені країни, знайде в історії щось для себе.

Автор цих рядків чітко пам’ятає, як у першому класі йому доводилося вчити напам’ять віршик про Віллі, який чомусь плакав, а всі його питали: “Ну чому ж ти плачеш, Віллі?”

Разом із бідним Віллі тими вечорами плакала добра сотня першокласників, які не розуміли трагедії маленького хлопчика, але щиро співчували його горю.

І ось нарешті я побачив Віллі! Він виріс, змужнів, у нього з’явився двоколісний байк — і все, здавалося б, добре. Його вже навіть не називають Віллі — тепер він Фредері. Але горю змужнілого героя немає меж. Жодна дамба не втримає бурхливого потоку сліз, якими Фредері зросить Аризону. Сльози й негаразди Фредері — то наслідок нещасливого кохання легеня до медемуазель з міста Арль. 

У театральному подкасті “Станція Театральна” ведучі запитують гостей: “Акторе, заплач — чи легко тобі заплакати?”. Ми знаємо, що може відповісти на це запитання Віталій Ажнов, на долю якого випала честь грати Фредері. Адже Віталій може не просто заплакати — він плаче так, що в певний момент вологість у залі підвищується, а техніки сцени певне хвилюються за світлове обладнання.

“Арлезіанка” не дасть вам відповіді на питання, чому ж Віталій/Фредері так побивається за своїм коханням, але ви отримаєте потужне підтвердження таланту Ажнова занурюватися в образ — навіть якщо це занурення відбувається в ємності з власними сльозами.

Режисер вистави Дмитро Богомазов помістив дію “Арлезіанки” на ранчо в Аризоні — кудись подалі від Арля Альфонса Доде та інколи занудної класики. Після страждань Фредері, вибір митця став нам зрозумілим: пустеля Аризони — ідеальне місце для зрошення слізьми Фредері.

А ще Аризона — чудова можливість для Тетяни Овсійчук попрацювати над справді оригінальними костюмами для своїх героїв. Ви давно чули приємний вуху хруст справжнього шкіряного одягу? А бачили ковбойський капелюх із натуральної шкіри? Або широкі ковбойські штани? Якби “Арлезіанку” побачив Джеймс Менголд, режисер вестерну “Потяг до Юми”, Рассел Кроу був би вдягнений не гірше, ніж Дмитро Рибалевський у ролі Мітіфіо.

Мітіфіо в “Арлезіанці” — Дмитро Рибалевський, ще один ковбой, що потрапив під містичні чари панночки з міста Арль, і якому довелося позмагатися у переконливості страждань із Фредері у виконанні Віталія Ажнова.

Маємо надію, що Мітіфіо та “Арлезіанку” у театрі Франка не побачать особливо чутливі зооактивісти, які час від часу інформаційно атакують Національний цирк, адже шкіряні вироби на сцені театру Франка справді виготовлені з натуральної шкіри.

Але повернімося до вибору Дмитра Богомазова. Чому ми взагалі побачили “Арлезіанку” на сцені театру? Один із мотивів — бажання познайомити українського глядача з класиком романтизму. Адже до цього часу в Україні ніхто не ставив “Арлезіанку” Альфонса Доде. Ба більше — ніхто навіть не наважився на україномовний переклад. Тож окремий респект Ірині Вєдіній за чудовий переклад на солов’їну.

Чи на часі “Арлезіанка” для українського глядача, який живе в контексті війни? Зі слів пана Богомазова, романтизм виникає у непевні часи, коли розум часто відходить на другий план, і ти можеш лише відчути, уявити буття — підключити інші способи пізнання реальності.

Цим можна пояснити й вибір часу та місця дійства: Аризона, фермерська сім’я, час, коли чоппери вже колесять рівнинами штатів. А класика — вона поза часом і простором. Доде залишиться Альфонсом і через сто років після нас. Тож “Чому не Аризона?” і “А ви думаєте, глядач краще розуміє Францію?” — чудові аргументи Петра Богомазова, що дозволяють не шукати логічних відповідників чи контекстів.

“Арлезіанка” у Франка — про почуття. Тож вона вас або “торкне”, або ні.

“У вас немає карт”, казав ще один романтик та класик популізму. А це точно не про кейс Дмитра Богомазова. Його акторська колода, як не розкладай — флеш-рояль. З такою кількістю народних, заслужених, а головне — першокласних акторів можна ставити будь-яку класику.

Тут вам і театральні тузи — Олег Стальчук (Бальтазар) та Олександр Ярема (Франсе Мамай), королівська гра від Андрія Самініна (Марк), дами — Тамара Антропова (Роза Мамай) та Кароліна Мруга (Віветта), валети — Дмитро Рибалевський (Мітіфіо) та несподівано виразний Дмитро Короленко (Жане).

Щодо джокера вистави — ним можна назвати всю команду, яка працювала над оформленням сцени, музичним супроводом і світлом. До речі, 28 червня, до Дня конституції України, Петру Богомазову, який працював над сценографією вистави, було присвоєно почесне звання “Заслужений діяч мистецтв України” — вітаємо!

“Арлезіанка”, як не крути сцену, — це якісний театральний продукт. Чи стане він таким же популярним, як хедлайнер театру “Конотопська відьма”? Поживемо, побачимо. Але вистава має потенціал.

На цьому варто завершити наш відгук — щоб ви мали змогу насолодитися світлинами Микити Делюкова, встигли придбати квитки на “Арлезіанку”, а Віталій Ажнов та усі, хто плакав за долею Фредері, наповнили свої резервуари сліз та порадували нас на початку нового сезону якісним театром.

Залишилося зовсім небагато — лише два місяці! 🙂

Автор: Максим Сидоренко
Фото: Микита Делюков

Підписуйтесь на сторінки Teatr.Media в Instagram, а також слухайте нові випуски нашого подкасту Станція Театральна на YouTube.